Середа, 30.11.2022, 08:01
Вітаю Вас Гість | RSS

КЗ "Зіньківська публічна бібліотека ім.В.Г.Короленка" виконавчого комітету Зіньківської міської ради

Меню сайта
Наш опрос
Оцініть цей сайт
Всього відповідей: 76
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Наша адреса:
Україна, Полтавська область, м. Зіньків, вул. Соборності 2
тел. 3-10-73
Cайт 

Блог ЗПБ (Головна) 

Е-mail 
zinkivcrb@gmail.com

Сучасна бібліотека


Правовий вісник



2022

Український літературознавець, педагог

Літературна візитка до 160-річчя пам’яті С. Л. Геєвського, українського літератора, правника, педагога, уродженця Зіньківського повіту

 

Геєвський Степан Лукич (криптонім – С. Г.) – український і російський словесник, літературознавець, мемуарист, педагог. Народився літератор на хуторі неподалік Зінькова 28 листопада 1813 року. План дач генерального і спеціального межування містять запис про хутір Геєвщина, де, очевидно, й з’явився на світ Степан Геєвський.

Походив з дрібнопомісних дворян Зіньківського повіту. За спогадами Степана Лукича, в господарстві його батька була власна винокурня, кінний завод і пасіка, вдосталь хліба і сіна. Отримав початкову домашню освіту, потім навчався в Зіньківському повітовому училищі та Полтавській губернській гімназії. Закінчив юридичний факультет Харківського університету. Певний вплив на подальшу творчість Геєвського мали лекції польської мови професора російської історії Петра Гулака-Артемовського. За підсумкову роботу по політекономії отримав срібну університетську медаль.

 

Помер Степан Геєвський 26 січня 1862 року у своєму родовому хуторі. Був одружений з донькою харківського письменника, члена-кореспондента Вільного товариства любителів російської словесності Тимофія Івановича Селіванова Софією Тимофіївною. У подружжя було двоє дітей – Андрій та Іларіон.

Певний інтерес представляє автобіографія С. Геєвського, опублікована після його смерті. Вона охоплює приблизно 20-річний період (перша половина ХІХ століття) життя автора. Дана праця дає уявлення про побут провінційного поміщицтва Лівобрежної України.  У ній, зокрема, згадуються представники дворянських родів Рощаковських, Бразолів, Трипольських (з роду останніх походить скульптор Єлизавета Трипольська) та ін. Також у цьому творі подані цінні дані щодо поширення епідемії холери 1830 року в Харкові та губернії (у прикордонному містечку Куземин Полтавської губернії було обладнано карантин), описується приїзд Миколи І до Харкова (12 вересня 1832 року).

Життя і творчість Митрофана Гриценка

Краєзнавча розвідка до 95-річчя від дня народження поета, прозаїка, земляка

 

Митрофан Якович Гриценко народився 8 лютого 1927 року в селі Іщенківка Зіньківського району. Сповна пізнав Голодомор 1932-1933 років, страхіття окупаційного режиму в 1941-1943 роках.

Закінчив Дейкалівську неповну середню школу. В 1944 році вступив до комсомолу. В літні канікули працював у колгоспі. У районній газеті «Більшовик Зіньківщини» була надрукована замітка «По півтори-дві норми» - про трудові звершення комсомольців колгоспу на жнивах.

Перед призовом закінчив 10-денні курси мінерів. Неповнолітнім, в останній воєнний призов, був призваний до армії, якій віддав вісім років молодості. Служив у 52-му запасному стрілецькому полку у місті Богодухові, двічі був у складі маршової роти, перебував у Румунії, на Кавказі.

Закінчив школу молодших авіа спеціалістів (ШМАС), працював майстром, механіком по приладах і кисневому обладнанню, обслуговував американські «Бостони» і вітчизняні реактивні Іл-28. Демобілізувався у званні старшина технічної служби. Учасник бойових дій, мав державні нагороди.

Після армії працював у школі ФЗУ при Полтавській бавовнопрядильній фабриці заступником директора по політчастині, пізніше – завідуючим загальним відділом Київського райвиконкому, інспектором відділу кадрів міськвиконкому, працював у апараті раднаргоспу. Тридцять років трудився на м’ясокомбінаті: начальником штабу цивільної оборони, головою профкому, начальником відділу кадрів. Обирався депутатом районної ради багатьох скликань.

У листопаді 1952 року одружився з Валентиною Олександрівною Коваленко 1928 р.н., яка закінчила Дніпропетровський фінансово-економічний технікум. Подружжя мало двох синів.

Перша публікація – вірш «І кличе на подвиги нас» (переклад з російської мови поезії А. Страшка) з’явилася в газеті «Зоря Полтавщини» в 1959 році. Перший період творчості позиціонував себе як російськомовний поет, пізніше писав українською. Друкувався в багатотиражці «Полтавський прядильник», в районних газетах «Голос Зіньківщини», «Вісті», щотижневиках «Полтавський вісник», «Цілком відверто», в журналах Полтавської спілки літераторів «Сміхограй», «Голос ветерана», «Перець».

Писав також прозу. Нариси «Рядовий Перемоги» та «Єфрейтор Коротич – на лінію!» було надруковано у районній газеті «Голос Зіньківщини».

Видав кілька поетичних збірок: «Памяти зарубки» (1999), «Свидетельствую!» (2000), «Загублені долі» (2001), «Батько генерала» (2003), «"Царівському" роду нема переводу» (2003), «Любові ранкова зоря» (2005), «Не все ще людям я сказав» (2007).

Основні теми творчості –передвоєнне голодне дитинство, трагедія і подвиг у роки війни, актуальні проблеми сучасності та ін. У ряді своїх збірок Митрофан Гриценко виступив як краєзнавець. В історико-краєзнавчомудослідженні «Із життя-буття Іщенківки» у цікавій та доступній формі описано походження назв та минуле рідного села. Збірка «Царівському роду нема переводу» присвячена родоводу по лінії батька; зібрані відомості про предків та родичів Митрофана Гриценка. Нарис-спогад «Батько генерала», присвячений уродженцю АртелярщиниПрокопу Бедаху, що доводився зятем автору, є своєрідним відображенням долі цілого покоління.

Деякі твори залишилися неопублікованими. З інформації самого автора (збірка «"Царівському" роду нема переводу») в 2003 році Митрофан Гриценко працював над автобіографічною повістю. В 2008 році спеціально до свята дня села написав поему про Підозірку. Її слова зворушили гостей до сліз.

Неодноразовий призер літературних конкурсів. Член Полтавської спілки літераторів.

 

Краєзнавчо-туристична екскурсія «По літературних місцях Зіньківщини»

Зіньківщина – чарівний куточок України. Це її жайворів спів смичком ніжноголосся торкнувся об чутливу душу  Зіньківського  люду, розбудивши глибинні літературні джерела. Звідси вийшло понад двадцять письменників, поетів, прозаїків. Саме їм, майстрам слова, присвячена наша краєзнавчо-туристична екскурсія «По літературних місцях Зіньківщини». Продовження на блозі бібліотеки за посиланням -    http://zinkivlibrary.blogspot.com/2022/09/blog-post_22.html

 

Я не можу мовчати, ще багато сказати мушу

(поетичне інтерв’ю до 30-річчя  від дня народження Олександра Пушка, поета-земляка, прозаїка, члена Національної спілки письменників України)

Продовження на блозі бібліотеки за посиланням http://zinkivlibrary.blogspot.com/2022/10/blog-post_26.html

 

Співець латині й України

Лірична сповідь до 85-х роковин пам’яті Миколи Зерова, репресованого українського поета, вченого - літературознавця, перекладача, критика, уродженця м. Зіньків

 Продовження на блозі бібліотеки за посиланням http://zinkivlibrary.blogspot.com/2022/11/blog-post_3.html

 

Вход на сайт
Поиск
Календарь
«  Листопад 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930